Середа, 13.12.2017, 12:23
Вітаю Вас, Гість
Поради практичного психолога
 
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінонною дорослою людиною.

Дуже важливо щоб ми, дорослі, не забували своє дитинство, пригадували приємніші миті, які приносили нам багато радощів і щастя і зробили своїх малюків щасливими і успішними. криза трьох років
(консультація для батьків)
Криза 3 років
— межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів у житті дитини, це зруйнування, перегляд старої системи соціальних відношень, криза виокремлення свого «Я». До 3 років дорослі найчастіше спостерігають серйозні зміни в поведінці дитини: вона стає егоїстичною, впертою, капризною. У цей період проходить важливий психічний процес вираження свого «Я», це спроба дитини самостійно все робити і намагатися вирішувати свої проблеми. Перший симптом, який сигналізує про початок кризи, — негативізм. Зауважимо, дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Ряд авторів гарно описує низку експериментів. Наприклад, дорослий, підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: «Це плаття чорного кольору», й отримує відповідь: «Ні, воно білого кольору». А коли говорять: «Воно біле», дитина відповідає: «Ні, чорне». Спроби заперечувати, робити все навпаки і є негативізмом. Симптомами кризи трьох років є впертість та вередування. Період упертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується до 3,5—4 років. Пік упертості на 2,5—3 році життя. Хлопчики більш уперті, ніж дівчатка, але дівчатка більш вередливіші, аніж хлопчики. У кризовий період напади впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а у деяких дітей до 19! Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто виявляти впертість та вередувати, то можна говорити про «фіксовані» напади впертості, істеричності як зручний спосіб маніпулювання дитини дорослими.
Впертість слід відрізняти від настирливості. Наприклад, якщо дитина хоче якусь річ, але не може одразу отримати її і домагається, щоб це було виконано, то це настирливість. Упертість — така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що дитина потребує, щоб було так, як сказала вона. Криза 3 років необхідна. Вона — рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Дорослі не повинні боятися її, оскільки це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує на те, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості й адаптивних здібностей. А зовнішня «безкризовість», яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Отже, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння. Основне завдання дорослих у цей період — пом’якшити прояв кризи, допомогти дитині вийти з неї без негативних рис: адже впертість — це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість — демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого «Я», егоїзм (у здоровому розумінні) — почуття власної гідності, агресивність — крайня форма самозахисту, замкненість — неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто ці риси необхідні для виживання в суспільстві. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів — не допустити закріплення її крайніх проявів.
Рекомендації батькам та вихователям:
1. Не надавайте великого значення впертості й вередуванню. 2. Зауважте напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину. 3. Під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте. 4. Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на малюка. 5. Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви сказали «ні», тримайтеся й далі цього. 6. Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Намагайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!». криза 6, 7 річного віку
(конультація для батьків)
Усім відомо, що до початку шкільного віку дитина різко змінюється. Вік 6-7 років називається віком «витягування» (дитина швидко витягується вгору) або віком зміни зубів (до цього часу зазвичай з'являються постійні зуби). Однак головні зміни полягають у зміні поведінки. Дитина починає кривлятися та вередувати без жодної причини. В її поведінці з'являється щось навмисне, безглузде і штучне, блазнювання і навіть клоунада. Зазначені риси є головними симптомами перехідного періоду від дошкільного до шкільного віку. Цей період отримав у психології назву КРИЗИ 7 РОКІВ. У цей час відбуваються важливі зміни в психічному житті дитини. Сутність цих змін відомий радянський психолог Л.С. Виготський визначив як втрату дитячої безпосередності. За поведінкою дитини дорослі легко можуть зрозуміти, що думає, відчуває і переживає маля. Втрата безпосередності свідчить про те, що між переживанням і вчинком «вклинюється» інтелектуальний момент - дитина хоче щось показати своєю поведінкою, вигадує для себе новий образ, хоче зобразити те, чого немає насправді. У цей період виникають нові труднощі у її відносинах з близькими. На 7-му році життя виникає нова реакція на вказівки дорослих: у звичних ситуаціях дитина ніяк не реагує на прохання чи зауваження батьків, робить вигляд, що їх не чує. А тепер в її поведінці з'являються неслухняність, суперечки з дорослими, заперечення з будь-яких приводів. У родині малюки починають демонструвати дорослу поведінку. Дитина може зображати конкретного члена сім'ї (бабусю, дідуся, батька), або прагнути до виконання «дорослих» обов'язків. У дітей з'являється інтерес до свого зовнішнього вигляду. Вони довго вибирають собі одяг, сперечаються з цього приводу з батьками, намагаються виглядати дорослішими, часто відкидають запропонований наряд зі словами: «Я вже дорослий, не хочу це вдягати!».
Минулий дитячий образ знецінюється, заперечується, відкидається. Дитина намагається взяти на себе нові обов'язки і зайняти позицію дорослого. У звичній ситуації вона намагається порушити правила, які виконувалися нею раніше, щоб затвердити себе в новій ролі. Перш за все малюк починає розуміти і усвідомлювати власні переживання. Виготський підкреслював істотну різницю між переживанням тих чи інших почуттів (радості, образи, смутку) і відповідними відчуттями («я радію», «я засмучений», «я сердитий »...) У 7 років виникає осмислене орієнтування у власних переживаннях: дитина відкриває сам факт їх існування. У цьому віці значно розширюється життєвий світ малюка. У його спілкуванні з дорослими виникають нові теми, не пов'язані з сімейними побутовими подіями. Діти починають цікавитися політикою, походженням планет, життям в інших країнах, морально-етичними питаннями і т. ін. У сфері контактів з дорослими дитина повинна розуміти, як потрібно поводитися з лікарем, продавцем у магазині, вихователем. Характер спілкування з однолітками до кінця дошкільного віку також змінюється. З'являється дружба, прихильність, турбота про інших. Спілкування дітей все більше підпорядковується правилами, прийнятим в дитячих спільнотах. Починають працювати правила черги, справедливості та ін. Поради батькам:
1. Вчіть дитину керувати своїми емоціями на своєму власному прикладі.
2. Проявляйте увагу до малюка, демонструйте йому свою любов, заохочуйте гарну поведінку, цікавтеся його дружніми відносинами, давайте поради, ставте питання (спілкуйтеся з ним на рівних).
3. Перевірте рівень знань дитини, чи готова дитина до шкільного навчання, наскільки вона психологічно, інтелектуально і морально готова до школи.
4. Підготуйте малюка до зміни способу життя і до його нової ролі школяра.
ПІДГОТОВКА РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА
Навчання письму – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма. Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо. Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стикається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Ось наші рекомендації. «БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян). «ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола. «УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку. «ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший. «НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки. «УМІЛІ РУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тато керує машиною). «ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.. Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації. Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.
Психологічна готовність дитини до навчання у школі
Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.
Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.
Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності: - мотиваційний; - інтелектуальний; - вольовий; - емоційний; - особистісний.
Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:
1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;
2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;
3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);
4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);
5) Визнає авторитет учителя.
Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:
1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо; 2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.
Проводячи роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників: Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.
Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Навички спілкування:
- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями; - Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо). Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками. Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів .Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки. Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.

Рекомендації для батьків
1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.
2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.
3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів. 4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).
5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).
6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).
7. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.
8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.
9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.
10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.