Субота, 21.10.2017, 02:26
Вітаю Вас, Гість
Батьківська сторінка

БАТЬКІВСЬКА СТОРІНКА
Хорошими батьками не народжуються, ними стають після довгих випробувань, помилок і розчарувань. Характер дитини формується дуже рано. Звісно , велике значення в цьому процесі мають спадковість та індивідуальні особливості. Але й роль батьків применшувати не можна. То як же стають хорошими батьками?
* Якомога частіше спілкуйтеся з дитиною. Слухаючи її розмовляючи з нею, як із дорослим, навчите правильно вести розмову. Не забувайте похвалити її. Важливо, щоб діти знали, у вас є на це час. Будьте уважними і терплячими слухачами, аби дитина довіряла вам і в майбутньому.
* Будьте послідовними. Дітям подобається передбачуваність. Так, режим дня дає їм відчуття порядку й безпеки Чіткі правила дозволяють уникати конфліктів і покарань. Пояснюйте дитині, чому треба поводитися саме так, а не інакше.
* Проявляйте свою любов. Емоційна відкритість у вихованні навіть важливіша за послідовність. Коли дитина знає, що батьки її люблять, їй не так страшно буде, якщо навіть розсердитеся. Намагайтеся частіше хвалити дитину.
* Учіться знаходити правильні рішення. А для цього треба знати про можливості й здібності дитини в конкретному віці.
* Залиште собі право на перепочинок. Щоб знову відчути себе хорошим батьком чи матір*ю, необхідно лише трохи відпочити. Просто скажіть: «Зараз я стомився і хочу лягти». Будьте певні - дитина вас зрозуміє.
Навчати граючись!
Розвивати інтелект дитини – справа непроста і вимагає від дорослих, які займаються з дошкільнятами, певних вмінь та навиків.
Кілька порад, яких необхідно дотримуватися під час гри з дитиною. Заохочуйте творчу ініціативу малюка. Не сваріть його за помилки і не насміхайтеся із найбезглуздіших спроб виконати завдання. Варто хоча б один раз насварити дитину за неправильні дії, і вона може більше не захотіти грати у цю гру. Особливо якщо дії малюка невдалі, обов’язково знайдіть щось таке, за що можна було б його похвалити, наприклад, за цікавий спосіб вирішення, за почуття гумору, за сміливість чи винахідливість, за старанність і акуратність і т.п. Не забувайте говорити йому, що він розумний і здібний!
Велике значення для дитини має форма, в якій ви оцінюєте результати її діяльності. В основі будь-якої оцінки має бути загальне позитивне ставлення до дитини. Тому у всіх випадках першим і основним принципом оцінки повинна бути похвала. А як, в такому разі, вказувати дитині на допущені нею помилки? Бажано, щоб загальна думка висловлювання з оцінкою була приблизно така: «Ти діяв дуже добре, але поки що тобі не все вдалося зробити правильно. Та наступного разу ти зможеш виконати завдання ще краще, ніж тепер». Після цього важливо вказати дитині, як саме ліквідувати помилки. Така оцінка дуже багато важить навіть тоді, коли результат роботи повністю негативний.
Необхідність загальної позитивної оцінки роботи дошкільняти пояснюється тим, що діти ще не в змозі відокремлювати оцінку виконання ними якогось завдання від оцінки себе в цілому. Слова «Ти зробив це погано» вони сприймають як «Ти поганий» і розуміють їх як вияв негативного ставлення до них з боку дорослих. Це породжує або почуття ворожості, або тенденцію до формального, некритичного виконання будь-яких вказівок з надією все-таки заслужити похвалу.
Детально проаналізуйте разом з малюком усі його помилки. Намагайтеся, щоб правильну відповідь дитина, знаходила, хоч і з вашою допомогою, але самостійно. Не поспішайте підказувати їй хід розв’язку завдання. Спершу перевірте, чи малюк зрозумів, що від нього вимагають. Потім запропонуйте виконати завдання ще раз. І якщо, незважаючи на усі спроби, справитися із завданням не вдається, натякніть, у якому напрямку це слід робити. Правильну відповідь повідомляйте лише тоді, коли усі інші можливості вже вичерпані. Обов’язково намагайтеся досягти того, щоб дитина зрозуміла, чому саме ця, а не будь-яка інша відповідь, є правильною.
Багато дітей не завжди можуть пояснити знайдене ними вирішення через невпевненість у собі, підвищену комфортність (тобто залежність від чужої думки). Тому після неправильної відповіді не варто різко перебивати малюка: «Неправильно! Думай!». Краще спокійно спитати: «Чому ти так вважаєш?». Цікаво, що часто, навіть даючи неправильну відповідь, діти мають свою логіку вирішення завдання, і вона інколи буває цікава й оригінальна. А неординарність мислення свідчить про творчий тип особистості й заслуговує позитивної оцінки.
Намагайтеся попереджувати виникнення негативних емоцій у процесі гри. Якщо малюк все більше відволікається від гри, все частіше помиляється, починає розмови на інші теми, це означає, що він вже втомився. Не чекайте, поки дитина скаже: «Мені вже набридло грати в цю гру!». Слід вчасно переключити її увагу ні іншу цікаву для неї діяльність.
Уникайте примусу, якщо малюк не хоче грати чи виконувати завдання. Діти, як і дорослі, не люблять, коли їх примушують щось робити. Навіть, якщо, використовуючи батьківську владу, вдається примусити малюка виконувати завдання, його основна енергія буде витрачена не на розумову роботу, а на подолання небажання займатися цим. Примус сприяє виникненню у дитину страху перед можливим покаранням. Виконуючи завдання без інтересу, вона часто відволікається і тоді робить багато помилок. Це, відповідно, призводить до чергових невдач, нарікань і невдоволення дорослих. Така ситуація породжує негативні емоції і поступово формує негативне ставлення до будь-якої розумової діяльності, в тому числі й навчальної. Хочеться нагадати, що особливо руйнівним є примус, який супроводжується репліками: «Сідай займатися, телепню, ледарю (двоєчнику)! Але ж ти лінивий (дурний, розсіяний, неуважний і т.п.)!» Такий «вихований» вплив лише сприяє формуванню у дитини невпевненості в собі і у своїх силах. А це, в свою чергу, призводить до нових невдач. Виникає замкнене коло, вийти з якого самостійно дитина вже не може.
Сім помилок батьків
Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі. Побутові погрози :

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"
"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська
"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит
"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження
"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".
Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.
 
Як підтримати дитину
По-перше, обговорюючи поведінку дитини, підкреслюйте, що загалом ви задоволені нею. Наприклад: "Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому поводився чемно". В такий спосіб батьки дають малому зрозуміти, що помилки можливі, але їх цікавлять насамперед успіхи дитини, а не її "проколи".
Частіше вживайте слова, які "працюють" на розвиток "Я-концепції" малюка та відчуття його адекватності й значущості. Робіть це у двох напрямках: частіше демонструйте дитині ваше задоволення від її досягнень та намагань; навчайте дитину самостійно розв'язувати різноманітні задачі, даючи їй установку "Ти можеш це зробити".
Дуже важливо подбати про створення ситуацій з гарантованим успіхом. Пам'ятайте: успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах.
Спілкуючись із малюком, частіше використовуйте гумор, особливо, якщо дитині важко розв'язати якусь проблему чи завдання.
І не забувайте про врахування індивідуальних особливостей сина чи доньки (її характеру, темпераменту).
Підтримка, похвала, винагорода — не одне й те саме.
Батьки часто плутають підтримку з похвалою та винагородою. Батьківська підтримка може надаватися дитині за будь-якої її спроби чи за невеличкий прогрес у справах. Хвалити доречно за добре виконану справу. Але й тут важливо не перестаратися. Надмірна похвала не завжди є підтримкою, бо може видатися дитині нещирою. Винагорода видається дитині за те, що вона зробила щось дуже добре або за відчутне досягнення у певний проміжок часу.
Дорослій людині інколи важко порозумітися з дитиною саме тому, що у них різні системи цінностей, значень і настроїв. Про це не варто забувати. Тож перш ніж зробити чи сказати щось синові чи доньці, спробуйте поставити себе на їхнє місце. Подивіться на світ очима своїх дітей. А головне, вірте у них!
 
Підготуйте дитину до дитячого садка

Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з'являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги. Отже, відбувається адаптація, і що це таке?
Адаптація — це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі. І тому кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-своєму. Діти 2—3-х років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин важкої адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудливою, плаксивою, частіше хворіє, позаяк це негативно впливає на захисні сили дитячого організму.
Для емоційно нерозвинутих дітей адаптація, навпаки, відбувається легше — у них нема сформованої прихильності до матері. Що більше розвинутий емоційний зв'язок з мамою, тим важче відбуватиметься адаптація. На жаль, не всі діти можуть витримати проблеми адаптації, і це може призвести до розвитку неврозу у дитини. Якщо протягом року дитина не адаптувалася до дошкільного закладу, то це є сигналом для батьків. Отже, потрібно звернутися до фахівців. Вельми важко звикають до дошкільного закладу єдині в сім’ї діти, особливо, ті, якими дуже опікуються, залежні від мами, ті, які звикли до постійної уваги, невпевнені в собі.
Гірше від усіх почуваються в дошкільному навчальному закладі діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дошкільного закладу; не можуть швидко одягатися, збиратися на прогулянку, їсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини і починає заставляти дитину щось робити скоріше, то стрес виявляється ще сильніше. У результаті дитина стає заторможеною і в'ялою, безучасною.
Якщо ви помітили, що у вашої дитини є проблеми з адаптацією, зверніться до вихователя якомога раніше і запитайте, як краще допомогти дитині подолати цей адаптаційний період. Запропонуйте вихователю звернути на дитину більше уваги. Фактором, який ускладнює процес адаптації, можуть бути і конфлікти в сім’ї, не спілкування батьків. Діти з таких сімей ведуть себе невпевнено, нерішуче, багато хвилюються. Якщо у дитини нервове захворювання, то віддавати її до дошкільного закладу потрібно не раніше від 3 років — дівчинку і 3,5 року — хлопчика.
Якщо єдина дитина в сім'ї часто хворіє, має страхи, то її входження в групу має бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в дитсадок, ознайомити з груповою кімнатою, вихователем, дітьми; розглянути іграшки, викликати зацікавленість до довкілля; повернутися додому. Далі кілька днів можна приводити дитину у заклад і забирати до денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування можна збільшувати. Удома потрібно більше гратися з дитиною в рухливі, емоційні ігри, щоб дитина в закладі не почувала себе скутою, напружено, і якщо не розрядити цю напругу, вона може стати причиною розвитку неврозу.
Саме ви. батьки, маєте пам'ятати і знати, що від сформованості навичок адаптованої поведінки та самообслуговування залежить успішність перебування дитини у дошкільному закладі. Дитині легше буде адаптуватися в колективі, якщо вона знатиме не лише імена вихователів, але познайомиться з однією чи кількома дітьми з групи ще до приходу в групу. Маленька дитина має знати, в яких випадках їй варто звертатися за допомогою до дорослого. Усі ці знання дитина може здобути, спостерігаючи за іншими дітьми під час прогулянок, а також удома, у рольових іграх з батьками.
Велике значення мають розповіді батьків про дошкільний заклад. Не можна залякувати дитину тим, що в групі щось буде не так. Так само не можна і обіцяти дитині «райського» життя в дошкільному закладі. І те, і інше однаковою мірою погано. Бо такі розповіді не відповідають дійсності, з якою дитина стикнеться в дошкільній установі. Поступово, ще до вступу до дитячого садка, дитину варто привчити до щоденних водних процедур. У період адаптації не потрібно починати загартування, а ось теплі ванночки щовечора допоможуть розслабитися та знімуть нервову напругу. Легенький масаж після ванни заспокоїть дитину перед сном.
Тривале перебування на свіжому повітрі та достатній час для самостійної рухової діяльності сприятимуть нормалізації нервово-психічного стану дитини. Батьки мають пам'ятати, що щеплення потрібно зробити заздалегідь, не пізніше, ніж за місяць до вступу дитини до дошкільного закладу.
Отже, лише у співпраці батьків і педагогів закладу можна полегшити період адаптації для дитини.